House of Europe — це програма, яка фінансується Європейським Союзом і імплементується Goethe-Institut в Україні. Наша мета — підтримувати творчий і професійний розвиток українців, а робимо ми це через три основних напрямки: фінансуємо ідеї через гранти, ділимося трендами через освітні програми й розвиваємо спільноту.

Загалом ми працюємо з чотирма секторами — це культура і креативні індустрії, медіа, соціальне підприємництво й освіта. Також підтримуємо національні спільноти в Україні, а одним із пріоритетів є культура саме в регіонах. Тому що Україна — це не тільки Київ і Львів. Це купа класних міст і містечок, де теж зароджуються культурні сенси та формуються зміни.

Усе почалося з програми «Академія культурного лідера», коли ми допомогли 200 менеджерам дійсно стати агентами змін. Потім ми подорожували містами України з  поп-ап хабом та мобільним павільйоном. 

Усе призупинилося спочатку через пандемію, а потім через повномасштабне вторгнення. Але ми все одно завжди розуміли, що культура, по-перше, на часі, а, по-друге, ми проти монополії гучних подій в Києві. Так з’явилася програма «Гранти на локальні події», завдяки якій вдалося підтримати класні проєкти, наприклад, фестиваль «Detaliзація» у Франківську чи «Конструкція» в Дніпрі.

Насправді це все не просто про фестиваль, вечірку чи виставку. Це про формування публічного простору, куди ти можеш прийти, познайомитись, порефлексувати, подискутувати й знайти своїх людей. Відчуття спільності далі формує спільноту, а спільнота формує громадянське суспільство. Це, власне, і є філософія нашої програми.

До повномасштабної війни Харків був важливим центром української культури. Наприклад, це була одна зі знакових театральних точок. В столиці, напевно, театральний бум відбувся нещодавно, а в нас він був ще 5-7 років тому, коли з’явилося багато молодих незалежних театрів.

Харків завжди був дуже індустріальним містом і дуже молодим. Тому що у нас було багато університетів, багато молоді. До Харкова завжди приїжджали люди, проживали там п’ять найкращих років свого життя — і їхали далі. Але постійний колообіг молоді впливав на те, яким було місто: молодим, безшабашним, відкритим. І при цьому індустріальним. Це впливало і на музику.

У Харкові завжди була дуже авангардна музика, завжди на слабку долю, з ламаними ритмами. Крім того, в місті історично була величезна школа репу. Харків Rapa City — цей слоган ще з 90-х. Було багато фестивалів, груп, спільнот.

Тому зараз, коли ми в процесі формування розуміння, що ж таке новий звук Харкова, ми будуємо в місті не тільки культурний простір, не тільки стіни, а й звучання. Будуємо звук міста, яким він має бути. Ми ще його шукаємо.

Бо одна з мрій нашої формації, щоб ми цей звук знайшли, як це вдавалося таким містам, як Бристоль, Детройт або Чикаго. Ми беремо те, що в Харкові завжди було, і працюємо з цим, щоб побудувати щось своє нове.

Франківськ — це місто горизонтальних зв’язків. Якщо подивитися на історію різних спільнот та культурних проєктів, вони практично завжди є результатом ініціативи з низів та відбуваються за сприяння дуже широкого кола дотичних. Є багато прикладів, коли масштабні події, що впливають на розвиток міста, проходять в розріз з офіційною стратегією і таким чином формують його по-справжньому, а не на папері. Тому це дуже community-driven місто.

До того ж Франківськ сам по собі не дуже великий. У тебе є доступ до практично будь-кого через навіть не два рукостискання, а через половинку. Завдяки цьому є ефект спільного творення всього, що відбувається. Таке враження, що працює ціле місто.

Різні промогрупи можуть мати один склад і ділити інфраструктуру: крісла, обігрівачі тощо. Щобільше, люди ходять до інших формацій на стратегічні сесії, щоб дати якийсь свій погляд і допомогти.

Окрім того, що в нас невелике місто, ми ще й близько до гір. Лайфстайл франківців меншою мірою урбаністичний і більше пов’язаний з природою, проведенням часу за містом. Є в цьому якийсь злегка хіповий вайб і це в тому числі впливає на те, як виглядають, де відбуваються і як відчуваються події, вечірки зокрема.

Ще один аспект — на різних вечірках часто перетинаються аудиторії. Йдеш на електронну подію, на рок-сейшн, на лекцію — там одні й ті самі люди. У різному одязі, станах, в різних, так би мовити, аватарах, але часто ті самі. Коли вибір подій невеликий, у людей з’являється інтерес до дуже різних контркультурних проявів, навіть тих, які раніше їм були не близькі.

Ви щойно почули про Харків — індустріальний, бетонний, потужний. І про Франківськ — такий природній, невеликий. Тепер змішайте все в один котел, додайте трошки сумського вайбу, журнал «Цукр» — і ви отримаєте Охтирку. 

Ми знаходимося недалеко від Харкова. Тому чимало людей після 11 класу кажуть: «Мамо, тато, до побачення, я поїхав». Потім дійсно п’ять найкращих років живуть у Харкові, слухають реп, ламані ритми, ходять в умовний «Живот», а після цього привозять все це додому. Приблизно так створюється культурний ландшафт мого міста.

Це такий плавильний казан. Мабуть, трохи схожий на чіловий, лінивий, хіповий Франківськ. Але й дещо харківський — у мене на районі було написано «Охтирка rapa City».

Антон дуже гарно згадав про саунд Чикаго, Бристоля. Можливо, головна задача людей на місцях — не їхати в київську бульбашку в погоні за щастям. Бо щастя насправді робиш ти сам, і чому б не спробувати створити його в рідному місті. При цьому якщо ви не почнете це робити, то це зробить хтось ще. А ви потім будете дивуватися: «Ну чому не я?!»

Про спільноти

Дар’я Костюк (комунікаційниця та менеджерка спільноти випускників House of Europe)

Ми завжди мали на меті об’єднувати. Наразі в спільноті House of Europe понад дві тисячі людей, справжніх змінотворців — це культурні менеджери, режисери, митці, художники, креативні підприємці. Ми намагаємось їх підтримувати й робити їхній голос гучнішим. У нас є стипендії, які можна витратити на будь-що, що сприяє вашому творчому чи професійному розвитку.

Ми регулярно організовуємо онлайн-події. Цього року запустили формат, де кожен може провести якийсь воркшоп і поділитися досвідом. Є офлайн-заходи, куди приїздять люди з різних куточків України, щоб познайомитися і разом щось створити.

Відчуття причетності до чогось більшого, наявність людей, які розділяють спільні цінності, — це фактично базова потреба. У часи, коли немає за що триматись, ми тримаємось за цінності, тобто за спільноту, яка розділяє ці цінності. Тож всі ці місця: Some People в Харкові, Detali у Франківську, «Критка» в Охтирці, «Дім звуку» у Львові, DCCC у Дніпрі чи «На пошті» в Тернополі — вони означають, що людям є куди прийти й де знайти своїх.

Павло Ігнатченко (засновник простору «Критка», Охтирка)

Дар’я правильно все сказала — люди тримаються за сенси й за спільне. Навіть якщо це спільно їхати дахом. Як би погано не було, людина хоче з кимось про це поговорити. Просто бути серед своїх. І це все тримає. 

Я бачив, як різні персонажі до повномасштабки об’єднувалися просто навколо того, щоб пограти й послухати музику та відпочити. А потім ці ж люди самоорганізовувались, щоб розвозити гарячу їжу, медикаменти, щоб допомагати.

Ми не в тому місті, щоб обмежуватися певною аудиторією, однією спільнотою. Тому ми намагаємося бути гнучкими. Є дядьки, яким прикольно прийти до нас пограти в теніс. Є діти, які вчаться кататися на скейті. Є такий «золотий вік» від 22 до 28 років, який хоче послухати музичку, повриватися. І це дуже класно, коли всі бачать цей простір, різний вік, різні інтереси, але всі тут. Ми не так давно придумали провести чемпіонат по CS 1.6 прямо в рампі скейт-парка. Вийшло прикольно. Об’єднали різні покоління. Діди відчували ностальгію, молодь побачила, що таке справжня CS. Всі повеселились.

Антон Назарко (Some People, Харків)

Взимку 2023-го були фактично заборонені будь-які події. Ми ходили до мера, губернатора, пояснювали, чому треба дозволити нам щось організовувати. Через пару місяців нас почули. 

Наш головний майданчик знаходиться в укритті. Тож, крім електронних подій, ми стали проводити вистави незалежного театру «Нафта», якісь виставкові події. Зараз будуємо кінотеатр для аудіовізуальних перфоменсів. Тобто до нас приходили люди на концерт і думали: о, класне місце, прийду ще на театр. А потім на виставку. На рейв. 

Коли ми починали будувати центр, то одразу розуміли, що це буде місце для всієї нової культури міста. Якщо брати електронну спільноту, то ми починали, по суті, з нуля. Бо більшість старої поїхала з міста. Це дуже складно, але і дуже цікаво. Тому що, напевно, ніколи ні в кого в європейських країнах не буде можливості побудувати нову електронну сцену міста з нуля. Це унікальна можливість.

У нас багато людей, які ніколи не танцювали вночі. І багато тих, у кого ми взагалі перший електронний клуб їх в житті. Тому що їм було по 17-18, коли почалася війна. Тому будувати спільноти у такий час — це дуже цікаво.

Зараз в Харків постійно приїжджають європейські артисти, причому вже вдається возити прям зірок електронної сцени. Для них це цікавий досвід — посидіти під обстрілами, пограти музику. Коли починається повітряна тривога, ми навпаки кличемо всіх на танцмайданчик, бо він же укриття. У світі є сталий вираз, що dance floor is a safe place — у нашому клубі це дійсно так.

Роман Капій (діджей, резидент та учасник формації Detali, Івано-Франківськ)

Історія Detali почалася у 2017 році, коли засновник промогрупи Олесь Зазулін вирішив зробити першу вечірку. На той момент у місті достатньо довгий час нічого не відбувалося, франківці їздили тусуватись, як правило, до Львова або Києва. Перша подія Detali — попри мінімальне промо приходить 600 людей. Стало зрозуміло, що є запит, є сенс це розвивати. Ми й розвивали.

Була низка подій, зокрема вечірка з Rhythm Büro, яка фактично була фестивалем. І Detaliзація — це вже 2019 рік, фестиваль електронної музики й сучасного мистецтва. А далі — Detali як лейбл, що випускає різних музичних виконавців, як спроба зафіксувати те, що відбувалося впродовж всіх цих років на фізичних носіях, в тому числі на вінілі. І через десятиліття буде якийсь діджей, який наткнеться на ці релізи й зможе дізнатися, що відбувалося в невеликому українському місті у ці часи.

А щодо спільнот — ситуація дещо подібна до Охтирки. Люди, які приходять на події, у певний момент проявляють бажання бути до цього дотичними. До нас на івенти приходила невелика банда молоді років по 17, для яких це були перші вечірки в житті. Зараз вони дуже круто займаються світлом і на наших подіях, і у Львові, в інших містах. 

Тобто у невеликих містах є цей аспект, коли спільноти створюються, бо люди самі хочуть не лише споживати, а й долучатися.

Про партнерства

Павло Ігнатченко (засновник простору «Критка», Охтирка)

Для нас великий поштовх дало обласне управління молоді і спорту. Насправді ми не вірили, що хтось може нас підтримати. Бо якісь дивні тіпи хочуть малювати графіті, якась музика, діджеї. Для органів місцевого самоврядування це зазвичай темний ліс, ми всі для них маргінали.

Але знайшлася людина, дорослий спеціаліст, каже: напишіть звернення, ми подивимося. Ми написали, пояснили, що хочемо провести графіті-джем — і так почалася співпраця. Якщо чесно, це була важлива штука, бо це нас надихнуло — що ми не просто міські божевільні, а що люди бачать користь. Я досі, коли перетинаюся з цією людиною, то дякую і за допомогу, і за те, що в нас просто повірили. Бо після цього й ми сильніше повірили в себе.

Антон Назарко (Some People, Харків)

Коли тільки все почало відкриватися після повномасштабного вторгнення, ми почали возити шоукейси дружніх формацій з Києва, Львова, Дніпра, ті ж Detali. Наприклад, в клуба на Кирилівській перший шоукейс був саме в Харкові. Зараз ми продовжуємо співпрацю з кожною формацією, яка до нас приїжджала.

Ще до повномасштабного вторгнення у нас була довга співпраця з British Council. Я колись просто підійшов до менеджерки з цієї організації й пояснив, чому їм треба возити в Харків грайм артистів. Вона ніколи не знала початки цієї музики, але зрозуміла, чому це актуально саме для індустріального Харкова — і ми стали возити.

У нас чудова колаборація з Goethe-Institut. Вже другий рік ми возимо до нас артистів з Німеччини, робимо з ними кемпи, резиденції. 

Що стосується міської або обласної влади, то ми намагаємося дружити на відстані. Спілкуємося, показуємо, розказуємо, як вважаємо правильно зараз будувати новий Харків, але все ж хочемо бути незалежною культурною інституцією. І вони вже бачать, що навколо таких ініціатив формуються спільноти. Не тільки навколо нас, а навколо театру чи медіа, наприклад, «Люк».

Влада розуміє, що в Харкові росте покоління небайдужих людей, з ними вже не вийде не рахуватися, як раніше було. Тобто спілкуватися з офіційними установами треба обов’язково. І шукати в кожній установі проактивних персоналій.

Роман Капій (діджей, резидент та учасник формації Detali, Івано-Франківськ)

На мій погляд, це нормально, коли влада не до кінця розуміє, що ти робиш. Бо якби все було утопічно, то ми б жили в надто рафінованих умовах і не було б стимулів сильно старатися щось робити. А так байдужість чи спротив навіть тригерять.

Але в цілому наші стосунки з владою дуже змінилися на початку повномасштабного вторгнення, коли ми створили благодійний фонд «Порт Франківськ». І в місті побачили, що не якісь дивні безробітні, а це дійсно спільнота, яка може у певний момент матеріалізувати на фронт машину чи дрони. Тоді в міській владі й з’явилися люди, з якими можна було контактувати на предмет якихось дозволів на проведення масових заходів. Тобто ресурс нашої ж спільноти допоміг побудувати діалог з владою.

Про гроші

Павло Ігнатченко (засновник простору «Критка», Охтирка)

Ми намагаємося йти до того, щоб хоча б частина нашої діяльності була самоокупною. Якщо людина готова голосувати гривнею чи своєю участю як волонтера, то ми розуміємо, що їй це треба. Якщо зробити все безплатно, це фактично знецінить труд всієї команди.

Тому ми намагаємося монетизувати хоча б якусь частину. Це може бути платний вхід, не алкогольний, але бар, щось ще. Звісно, грантова підтримка. Дуже вдячні House of Europe і Goethe-Institut. Спочивай з миром, USAID.

Але хочу сказати — не треба недооцінювати локальний бізнес. Коли ми проводили кіберспортивні події, то просто прийшли в магазин комп’ютерної техніки й розказали, що будемо робити. А нам у відповідь: прикольно, хочемо підтримати, щоб це розвивалося. І дали нам сертифікати на 10 чи 15 тис. грн на призові місця.

Як би ми не хотіли, але за ідею можна працювати місяць, пів року, рік, але потім ти вигоряєш. Я думаю, що наприкінці наступного року ми вийдемо на окупність. І Харків, Франківськ, Київ будуть приїжджати до нас в Охтирку.

Антон Назарко (Some People, Харків)

У нас великий клуб, і коли ми почали будуватися, то ресурси швидко закінчилися. Коли ми підписали договір оренди, то у нас навіть не було грошей на перший місяць. Попродавали машини, взяли кредити, повлазили у борги, подавалися на всі гранти, що тільки можна.

Наша мета — заробляти самим. Коли ми добудуємо кінотеатр, то повноцінно запустимо перший поверх у щоденному режимі — як бар, ресторан, кіно.

За ці два роки було багато успіхів, розчарування, успіхів, розчарування і так далі. Але вже вдалося обрости якоюсь інфраструктурою, світлом, екранами. У проєкт вже вкладено багато грошей, інколи страшно підраховувати, скільки саме. Коли ми починали, то навіть не уявляли масштабів наших майбутніх проблем. Але ми й не уявляли масштабів того, що зможемо побудувати.

Роман Капій (діджей, резидент та учасник формації Detali, Івано-Франківськ)

З фінансуванням історія в нас, напевно, простіша, ніж у хлопців з Харкова та Охтирки — у нас немає великих інфраструктурних об’єктів, що потребують постійної підтримки.

У нас швидше гіг-підхід, коли є певні проєкти, що ми реалізовуємо, й в кожному своя економіка. Допомагають донори, зокрема House of Europe. Бували випадки, коли приходили меценати й просто самі пропонували долучитися копійкою. 

Хоча, до речі, один інфраструктурний проєкт у нас все ж був — «Халабуда». У певний період у Франківську взагалі не було жодних постійних місць, де можна було проводити час. Це був розпал пандемії.

І тоді приблизно 30 людей вирішили скидалися щомісяця по 500 грн, щоб орендувати частину адмінприміщень колишнього заводу. Врешті там навіть пройшла друга Detaliзація, Фестиваль короткого метру 4х3, Потужняк. А починалося все зі спільнокошту. Тобто навіть своїми силами можна розпочати щось маленьке, що виросте у велике.